Що потрібно Україні сьогодні, щоб уникнути дефолту, зміцнити гривню й зупинити іноземну військову агресію? Буквально три речі: реформи, реформи і паки реформи. Ні транші МВФ, ні Джавелін, ні сумнозвісне дипломатичне «обурення» щодо порушення Мінських угод не гарантуватимуть Україні ані політичного суверенітету, ані захисту власних економічних інтересів. Усе це є лише похідним від реалізації найбільш пріоритетних реформ.

Досягаємо верховенства права в судах і виконання рішень судових інстанцій – стабілізуємо відтік капіталів з України, поліпшуємо інвестиційний клімат. Отже, зміцнюємо гривню.

Приватизуємо державні активи, забезпечуємо рівний доступ усіх гравців ринку до приватизаційного конкурсу – зменшуємо державний борг, мінімізуємо ризики дефолту.

Лібералізуємо економіку, надаємо змогу малому та середньому бізнесові розвиватися без зайвих адміністративних утисків, створювати робочі місця, брати участь у тендерних закупівлях як в Україні, так і в ЄС – відповідно підвищуємо технологічний розвиток та обороноздатність країни.

Все гранично просто! Адже війна – це не лише окопи. Це битви технологій, здатності країн диверсифікувати економічні ризики в умовах зовнішньої загрози.

Саме цей принцип дозволяє, приміром, Ізраїлю не лише виживати за умов перманентної військової конфронтації, а й стрімко розвиватися економічно, утримуючи перше місце в світі за ростом прямих іноземних інвестицій, будучи технологічним лідером в цілому спектрі індустрій, зокрема ВПК.

І жоден омріяний Джавелін не завадить українському чиновнику-корупціонеру руйнувати армію з-середини, тим більше не спричинить до появи серед нашого генералітету Маккартурів, Ейзенхауерів, Шерманів, а в політиці – Черчиллів чи Рейганів.

Усе це може дати лише розвинуте громадянське суспільство, оперте на міцний приватний сектор та вільний ринок. І те, й інше в Україні може повстати лише внаслідок реформ!

І от, що відбувається з реформами в Україні. Десятки експертів при міністерствах і неурядових організаціях місяцями розробляють дерегуляційні законопроекти, пропонують свої ініціативи, працюють у робочих групах з інвестиційних проектів. Часто на волонтерських засадах. Ці ідеї проходять непрості апробації в Кабміні та профільних комітетах Верховної ради.

В решті-решт, в стані максимального компромісу між стейкхолдерами, коли всі, кому треба, гарантували собі «медальку» за реформаторську ініціативу, ці законопроекти опиняються в порядку денному на голосуванні в Раді.

І тут трапляється те, чого ніхто передбачити не може. Народні обранці просто не з’являються в сесійну залу…

Відповідно, належної кількості голосів для прийняття закону бракує. Торги тривають, країна далі втрачає довіру інвесторів, підтримку на дипломатичному рівні, а над загиблими героями під стелою на Майдані все так само лунає «Плине кача»…

І не йдеться про те, що законопроект має хиби – ніхто ніяких заперечень публічно не висловлює. Просто торги триватимуть, доки «гешефт» кожного окремо депутата не буде враховано. І так раз за разом…

Причому не лише конкретні політичні сили (відомо які), а й декотрі обранці з цілком коаліційних сил настільки знахабніли, що дозволяють собі саботувати навіть євроінтеграційні закони, під якими Уряд підписався щодо асоціації з ЄС.

І жодна кров на Майдані в ім’я євроінтеграційного вектору України не змусить цих «обранців» схаменутися навіть в справі прийняття найпріоритетніших для української економіки рішень.

Саме така картина спостерігалася днями під час голосування за закон №4685 про електронні довірчі послуги. Лише 209 голосів за, тоді як 118 депутатів, які зареєструвалися у сесійній залі, у цей час просто забарилися в «курилці».

Інакше як саботажем реформ це назвати важко.

Закон стосується інтеграції України у глобальний цифровий простір та спрощення адміністративного навантаження на бізнес – особливо малий та середній – за рахунок запровадження онлайн-формату укладання договорів та підтвердження надання послуг.

Йдеться про легалізацію та розвиток таких інструментів адміністрування бізнесу, як-от електронна ідентифікація (BankID, MobilID), електронний підпис, електронна печатка, електронна мітка часу, електронна рекомендована поштова доставка та фейк-контроль електронних ресурсів.

Імплементація цього закону могла б дозволити бізнесу в Україні замкнути все фіскальне супроводження своїх послуг буквально на смартфоні, в рази оптимізувати адміністративні видатки на укладання договорів, зокрема й міжнародних, а також процедури підтвердження надання послуг.

Вже не кажучи про тендерні закупівлі в країнах ЄС, що вкрай важливо для підтримки ліквідності приватного сектору економіки, що задихається в умовах санації національного ринку та тиску монополій, особливо в енергетичному секторі та транспортній логістиці.

Електронні довірчі послуги досі не діють лише в нас. На всіх розвинутих ринках світу, зокрема в ЄС, бізнес давно відбувається з мінімізацією паперового адміністрування – в довірчих (авторизованих) онлайн-форматах.

Україна у цьому процесі безнадійно відстала. Не тому, що ми тільки-но дізналися про те, як працює інтернет. Просто досі адміністративна тяганина була істотним каналом корупційного тиску на бізнес та джерелом доходу цілої армії працівників регуляторних органів та фіскальних служб.

Цей пакет також означає запуск незалежного конкурентного ринку електронних довірчих послуг, які визнаються у ЄС та більшості країн світу. Важливо й те, що ці новації служитимуть полегшенню ведення бізнесу для людей з особливими потребами, для яких онлайн-доступ – це ключ до бізнесу.

Натомість в Україні досі збирають стоси угод, перекидаються актами виконаних робіт із мокрими підписами й печатками, чим зайвий раз відлякують іноземних інвесторів нагромадженням робити з адміністрування контрактів.

І, от, 7 лютого Україна була на порозі подолання цього Рубікону, за яким би залишався «совок», попереду – епоха «технократичної» демократії.

Проте голосування було провалено, бо більше сотні народних обранців раптом вирішили обговорити в кулуарах свої власні інтереси – нагальніші за економічні реформи.

Лише відчуйте резонанс: через три роки після перемоги Євромайдану Парламент провалює євроінтеграційні закони!

Що вже казати про реформи на більш рудиментарному рівні… І провалює не в наслідок кричущих суперечливостей у законі, а просто через банальну відсутність біля кнопок.

Припустимо, що в декількох депутатів справді прихопив кишківник і треба було негайно пересунутися в комітети з номером «00» на дверях. В кількох, можливо, сталося загострення гастриту через зловживання хамоном, й вони жадібно алкали воду з диспенсера в буфеті.

Декому, не виключаю, терміново приперло нюхнути дозу, а за колоною від нещодавніх пір вже не так конфіденційно… Теж не можна випустити.

Але ж не 118 депутатів у момент, коли спікер двічі висуває на голосування законопроект, пріоритетність якого для економіки країни важко перебільшити!

Враховуючи, що декотри депутати голосують усіма кінцівками, відсутніх у залі насправді могло бути значно більше, ніж 118. Отже, чи реально потрібна Україні Верховна рада, яка здатна пересидіти в кулуарах навіть євроінтеграційний закон?!

Мені не йдеться про всіляких «парасюків», які законотворчу активність убачають лишень у перформансах на кшталт блокування колій одного з десятків вантажопотоків у зоні АТО. А на додаток поширюють білими нитками шиті фейки по фейсбуках. На то нема ради. Україна все ще немає вакцини від цього вірусу популізму.

В мене немає питань до Оппоблока, який не дав жодного голосу. Цьому кублові чим гірше в Україні, тим краще. Вони працюють на перевибори й не литимуть воду на млин жодної з реформ, тим більше такої непідконтрольної для них, як лібералізація адміністративних умов функціювання бізнесу.

1

Немає навіть питань до «Батьківщини», яка так само, як і Оппоблок, не дала жодного голосу, а 13 власників голосувальних карток банально утрималися. Для цих людей Україна реформ – це не їхня Україна, де мішають популізм із політичною штурмовщиною…

2

Проте в мене є питання до 32 депутатів від БПП та 15 від «Народного фронту»? Де аж 18 парламентарів групи «Відродження» та 11 з «Волі народу»?

3

Ці всі люди мають власний бізнес, який так само потерпає від бюрократичної тяганини з договорами та актами виконаних робот, задихається на задавленому кризою та девальвацією національному ринку й волів би мати канал виходу на ринки ЄС.

Так, у них є легальний бізнес. Натомість політичний лобізм вони вважають більш ліквідним бізнесом, а його пріоритети вищими, ніж ВВП країни, стійкість національної валюти чи дипломатична репутація в очах європейських інвесторів.

І в мене питання до конкретних особистостей зі статусом «недоторканості». Якого дідька не голосували наші провідні «євроінтегратори»?

Приміром, екс-журналістка Ірина Геращенко чи «борчиня» за економічну лібералізацію Оксана Продан (обидві БПП). Вони не голосували за закон в основному регламенті, проте вже за пару хвилин були «за» його перенесення на повторне друге читання, яке відбудеться лише за кілька місяців.

Чому вирішив не тиснути на кнопку присутній у Парламенті активіст Євромайдану в Дніпрі Андрій Немировський, депутат від БПП? Такі саме питання практично до кожного саботажника з коаліційної сили.

Країна повинна знати своїх героїв в обличчя. Їхні імена треба виголошувати за кожним разом, коли Нацбанк приймає рішення про черговий запуск друкарського верстата, коли виводить з України свої активи черговий власник високотехнологічного бізнесу, коли іноземні дипломати впритул нам заявляють, що Захід просто стомився від України та її перманентних «недореформ»…