Маніфест економічної свободи

Маніфест відображає ключові принципи діяльності "Українського товариства економічних свобод", його підтримали громадяни, які впевнені, що вплив уряду на життя людей має бути мінімізованим, що обов’язковим елементом існування економічної свободи є вільне ціноутворення, а державна політика повинна спрямовуватись на максимальну відкритість зовнішньої торгівлі. Без гарантованого та системного захисту приватної власності розвиток демократичної держави неможливий.

Преамбула 

Ми, що підписались під даним маніфестом, постулюємо:

  • Процвітання суспільства та гідне життя людей базується на захисті прав людини. Невід’ємною частиною цих прав є економічна свобода;
  • Найуспішніші та найбагатші країни світу – це ті, в яких присутня ліберальна модель управління економікою;
  • Створення достатку та доданої вартості є продуктом взаємодії великої кількості вільних суб’єктів господарювання;
  • Пріоритетом нашої громадської діяльності є захист приватної власності як основи суспільно-економічних відносин, а також мінімізація обсягу податкового навантаження.

Зважаючи на наведене, ми підтримуємо та обіцяємо відстоювати нижчеперелічені принципи:

1. Податки 

Влада уряду контролювати життя людей є похідною від його влади збирати податки. Ми відстоюємо позицію мінімізацію цього впливу.

Будь-які податки для фізичних осіб повинні бути результатом консенсусу у суспільстві.

Фізичні особи – платники податків – повинні отримувати зрозумілу вигоду із заплачених податків.

Для юридичних осіб податки повинні бути стабільні, прогнозовані та жодним чином не викривляти вільну конкуренцію.

В усіх випадках, платники податків повинні мати дієві інструменти визначення механізмів та вартості адміністрування сплати податків, а також контролю за їх використанням.

Виходячи з цього, будь-які податки мають бути засновані на наступних принципах:

Податки на фізичних осіб:

  • платники податків – фізичні особи – мають регулярно отримувати від уряду «квитанцію», у якій чітко вказані обсяги сплати податків та напрями їх витрачання;
  • жодних податків без представництва – сплата податку у місцевий бюджет будь-якого рівня автоматично надає право голосу при виборі відповідних органів місцевого самоврядування.

Податки з товарів:

  • податки використовуються виключно на задекларовані цілі (акцизні податки на пальне повинні використовуватись виключно на розбудову доріг та покращення екологічної ситуації; акцизи на алкоголь та тютюн – на охорону здоров’я);
  • застосування податків на споживання не може використовуватись для створення преференцій окремим групам товарів як спосіб неконкурентної боротьби;
  • усі податки та збори з товарів повинні бути чітко задекларовані покупцям поряд з ціною товару.

Податки з юридичних осіб:

  • будь-які зміни в податковій політиці, що впливають на розмір податкових платежів, повинні бути прогнозовані;
  • структура податків не може надавати преференцій певним колам суб’єктів господарювання з метою викривлення вільної конкуренції;
  • відповідальність чиновників за відшкодування податкових платежів та коректне врахуванню податкових кредитів повинна бути такою самою, як відповідальність платників податків за їх своєчасну та повну сплату.

Місцеві органи влади повинні мати право вести окремі рахунки зі збору та розпорядженням податками в будь-яких фінансових установах.

Цільові податки повинні обліковуватись на окремих рахунках у фінансових установах без права трансферту на не передбачені законом цілі.

В Україні повинна діяти єдина ставка податку на всі види доходів, незалежно від їх походження та розміру.

2. Дозвільна система 

Ми виділяємо три групи регулювання, якими створюються певні заборони чи перепони для здійснення господарської діяльності:

  • дозвільні документі і процедури – будь-які обов’язкові юридичні дії, які суб’єкти господарювання повинні виконати для ведення економічної діяльності (сертифікація, реєстрація, тощо);
  • повноваження регулюючих органів – будь-які примусові дії, які регулюючі органи можуть вжити щодо суб’єктів господарювання з метою заблокувати можливість ведення ними діяльності (наприклад, право зупинити економічну діяльність в процесі перевірки);
  • властивості продуктів – будь-які обов’язкові обмеження щодо якості та безпечності продукції, яких повинні дотримуватися підприємства (наприклад, вміст тваринного жиру в сирі, спирту у вині, тощо).

Ми виступаємо за мінімізацію усіх можливих заборон та обмежень на господарську діяльність, вбачаючи в них одну з основних загроз для економічної свободи. З цією метою, ми вважаємо, що обов’язкові параметри продукції, дозвільні документи або відповідні повноваження контролюючих органів втручатись в господарську діяльність повинні існували лише за одночасного виконання трьох умов:

  • необхідні для захисту життя чи здоров’я людей, навколишнього середовища;
  • обґрунтовані вагомими науковими дослідженнями та доведеною практичною ефективністю заходів, що застосовуються;
  • не обмежують вільної конкуренції.

Будь-які процедури, що не відповідають цим критеріям, повинні бути скасовані.

Окрім цього, допустимим є запровадження обмежень та процедур на господарську діяльність для виконання умов міжнародних договорів лише в рамках мінімально достатніх для виконання таких договорів.

Суб’єкти господарювання мають право реально впливати на вартість та процедуру видачі таких дозволів.

Будь-які види регулювання можуть здійснюватись на рівні державних органів лише в тому випадку, коли цю роль ефективно не можуть здійснювати саморегулівні організації.

3. Ціноутворення 

Вільне ціноутворення є обов’язковим елементом існування економічної свободи.

Кожен суб’єкт господарювання має право придбавати та реалізовувати будь-які товари та послуги за договірними цінами.

Будь-яке втручання чиновників у ціноутворення, окрім того, що продиктовано антимонопольним та антидемпінговим регулюванням, є неприпустимим.

Жоден вид цінового регулювання не може бути запроваджений на ринку, у якому існує вільна конкуренція.

4. Оборот капіталу 

Кожен має право вільно розпоряджатись власним капіталом у будь-який у час та спосіб та не може бути обмежений в цьому праві.

Кожна фізична та юридична особа має право обирати тип та валюту капіталу, установу та країну капіталовкладення, час та спосіб його переміщення.

Податки та будь-які адміністративні обмеження на рух капіталу є неприпустимі.

5. Зовнішня торгівля 

Державна політика повинна бути спрямована на максимальну відкритість зовнішньої торгівлі.

Будь-які обмеження на імпорт чи експорт є неприпустимі, окрім як встановлення аналогічних, але не більш жорстких, тарифних та регулюючих умов, порівняно з тими, що запроваджені відносно українських суб’єктів господарювання в інших країнах.

Споживачі мають право отримувати доступ до будь-яких товарів та послуг із зовнішніх ринків. Захист інтересів вітчизняного виробника не може превалювати над захистом інтересів споживачів у доступі до таких товарів чи послуг. Захист вітчизняного товаровиробника може полягати виключно у створенні аналогічних конкурентних умов діяльності порівняно із закордонними виробниками.

6. Захист приватної власності 

Ніхто не може бути позбавлений права володіти чи розпоряджатись власним майном, окрім як для примусового погашення зобов’язань у встановлений законом спосіб.

Порушення права приватної власності є посяганням на основоположне право людини та суб’єктів господарювання і має тягнути за собою жорстке покарання.

Кожен має право відстоювати своє законне право на приватну власність у будь-який спосіб, в тому числі збройним шляхом.

Ніхто не має права встановлювати обмеження щодо продажу чи придбання будь-якого майна чи права користування ним.

Інтелектуальна власність має таку саму цінність, які і право власності на фізичні об’єкти. Разом з тим, період існування права інтелектуальної власності не може бути необмеженим, проте має бути достатнім для мотивації інвестицій в її створення.

7. Державна власність 

У державній чи комунальній власності не повинно перебувати жодних суб’єктів господарювання чи активів, головною ціллю яких є отримання прибутку.

Будь-які державні установи чи суб’єкти господарювання не повинні створювати конкуренції приватним суб’єктам господарювання.

Державні установи та суб’єкти господарювання не повинні виконувати ролі, які можуть бути покладені на суб’єктів господарювання або їх саморегулівні організації.

Уся земля, окрім тої, якою розпоряджаються фізичні, юридичні особи, державні установи та організації, повинна бути в комунальній власності.

8. Державний борг 

Державні запозичення можуть здійснюватись урядом лише для здійснення будівництва інфраструктури загальнонаціонального значення за умови реалістичного бізнес-плану щодо окупності проекту.

Місцеві органи влади можуть здійснювати запозичення виключно для будівництва інфраструктури місцевого значення за умови реалістичного бізнес-плану щодо окупності проекту.

Валютні запозичення державними чи місцевими органами можуть здійснюватись лише за умови, якщо очікувані доходи від капіталовкладень будуть номіновані у валюті запозичення.

Обсяг державного боргу не може перевищувати 60% ВВП.

Державні гарантії не можуть надаватись приватним компаніям, окрім як в рамках державно-приватного партнерства.

 

Мар'ян Заблоцький, голова і засновник УТЕС;

Михайло Якобчук, засновник УТЕС;

Сергій Фурса, засновник УТЕС;

Джед Санден, засновник УТЕС;

Олег Коломієць, аналітик та менеджер проектів УТЕС.